Психологічне явище під назвою мізокінезія, що характеризується неприязню до дрібних і повторюваних рухів інших людей, може зачіпати приблизно кожну третю людину. Такий висновок зроблено на основі масштабного дослідження, у якому взяли участь понад 4100 осіб.
Про це розповідає ProIT
Що таке мізокінезія та чому вона виникає
Поняття «мізокінезія» означає «ненависть до рухів» і передбачає виникнення сильних негативних емоцій, наприклад, злості, тривоги чи роздратування, коли людина спостерігає за незначними і ритмічними рухами інших – наприклад, коли хтось постійно стукає ногою чи перебирає пальцями. Цей стан має спільні риси з більш відомою мізофонією, однак у випадку мізокінезії головним подразником виступає саме візуальний стимул, а не звук.
Науковці під керівництвом психолога Суміта Джасвала з Університету Британської Колумбії провели детальний аналіз цього явища, опитавши студентів та представників загального населення. Результати засвідчили, що близько третини учасників у тій чи іншій мірі стикаються з проявами мізокінезії, тобто проблема не є обмеженою лише клінічними випадками, а має значне соціальне поширення.
Вплив мізокінезії на повсякденне життя
Ті, хто схильний до мізокінезії, часто відчувають зниження задоволення від соціальних контактів, навчання або роботи. У деяких випадках люди навіть свідомо уникають соціальних ситуацій через нездатність впоратися з подразливими рухами інших. Як пояснює психолог Тодд Генді, інтерес до проблеми виник у нього після того, як партнерка поділилася власними переживаннями через його метушливість.
“Як спеціаліст з візуальної когнітивної нейробіології, це справді викликало в мене інтерес до того, що відбувається в мозку” – зазначив Генді.
Вчені продовжують досліджувати механізми виникнення цього явища. Одна з гіпотез стосується ролі дзеркальних нейронів, які активуються як при власних діях, так і при спостереженні за діями інших. Наприклад, спостерігаючи за чиїмось болем, ми можемо відчувати співпереживання на фізіологічному рівні. Інша версія передбачає, що люди з мізокінезією підсвідомо відчувають тривогу чи нервозність, спостерігаючи за метушливими рухами, оскільки часто такі рухи вказують на неспокій людини.
Подальші наукові роботи, зокрема дослідження Джасвала, проведене у 2024 році, демонструють, що складність полягає не стільки в початковому відволіканні, скільки у труднощах із відстороненням від дратівливого візуального стимулу. Це свідчить про те, що явище є значно більш поширеним, ніж раніше припускали. Тодд Генді звернувся до людей із мізокінезією із підтримкою, підкресливши, що їхня проблема є реальною і досить типовою. Результати досліджень опубліковано у журналі Scientific Reports.