Вчені встановили, що вплив свинцю на організм людини був значущим еволюційним фактором протягом понад двох мільйонів років. Нове дослідження, опубліковане у Science Advances, доводить, що Homo sapiens розвинув унікальну стійкість до отруєння свинцем — цим не могли похвалитися неандертальці. Така генетична перевага могла відіграти ключову роль у виживанні та домінуванні нашого виду, тоді як інші гомініни, включаючи неандертальців, поступово зникли.
Про це розповідає ProIT
Свинець: тиха загроза для древніх гомінінів
Довгий час вважалося, що отруєння свинцем є наслідком індустріального розвитку людства. Втім, аналіз 51 зуба давніх гомінінів та людиноподібних мавп, зокрема таких видів, як парантроп та австралопітек африканський, продемонстрував, що контакт із цим токсином був поширеним явищем ще в доісторичні часи. На зубній емалі знайдено характерні «свинцеві смуги», які свідчать про вплив важких металів у дитинстві. Джерелами забруднення, ймовірно, були вулканічний пил, вода та ґрунт, що містили свинець. Це означає, що мозок пращурів людини розвивався в умовах постійного впливу нейротоксину, який міг формувати їхню поведінку та когнітивні риси тисячоліттями.
“Аналізуючи скам’янілі рештки та використовуючи передові технології вирощування органоїдів мозку, вчені виявили, що Homo sapiens розвинув унікальну стійкість до отруєння свинцем, якої були позбавлені наші найближчі родичі, неандертальці”.
Генетичні дослідження: роль гена NOVA1
Щоб з’ясувати, чому Homo sapiens краще протистояв свинцю, дослідники зосередилися на вивченні гена NOVA1, який відповідає за реакцію мозку на токсини. З’ясувалося, що сучасна людина має унікальний варіант цього гена, відмінний від неандертальського. Експерименти з лабораторними органоїдами мозку показали: під впливом свинцю органоїди з неандертальським варіантом NOVA1 зазнавали значних порушень у роботі гена FOXP2 — ключового для мовлення. Натомість органоїди з сучасним людським NOVA1 виявилися значно стійкішими до токсину. Це свідчить про наявність у Homo sapiens захисного механізму, який, можливо, сприяв розвитку мовлення та соціальної інтеграції.
Дослідники припускають, що постійний вплив свинцю створював сильний еволюційний тиск, сприяючи поширенню сучасного варіанту NOVA1. Відсутність такого захисту у неандертальців могла призводити до нейророзвиткових порушень, що обмежувало їхні мовні та соціальні здібності. Відтак саме стійкість до токсину могла стати однією з головних причин занепаду неандертальців і процвітання сучасної людини.
